Особливості розвитку навчання та виховання дітей з розладами аутистичного спектра

 

Розлади аутичного спектра (РАС) — порушення психічного розвитку, що характеризується вираженим дефіцитом соціальної взаємодії, здатності до спілкування та пізнання довкілля, втратою інтересу до реальності. До РАС належать: аутизм інфантильний аутизм дитячий аутизм аутистичний розлад синдром Каннера синдром Аспергера нетиповий аутизм.

Що важливо в роботі з учнем аутистичного спектру?

• стабільність та передбачуваність планів дня в школі, плану конкретного уроку або заняття на рівні, зрозумілім для дитини;
• допомогу в орієнтації у просторі школи: наприклад: маркування приміщень в зрозумілому для учня, складання плану школи;
• попередження про зміни, наприклад, про заміну, скорочення уроків або відвідування,
• визначення тривалості активності, наприклад, шляхом визначення кількості завдань, або через звуковий сигнал
• підготовка додаткових завдань або іншого заходу в ситуації, коли учень з аутизмом закінчить роботу раніше, ніж його однокласники;
• сенсорний комфорт;
• ідеальне місце у класі (наприклад, подалі від вікна, в першому ряду, так щоб легше було йому зосередити увагу на вчителя);
• виділення місця, в якому учень з аутизмом може розслабитися і відключитися, якщо буде переважати така необхідність;
• візуальний канал передачі інформації;
• плани у вигляді наочної інформації зрозумілої для конкретної дитини (див., наприклад: конкретні предмети, що позначають дані активності, через фотографії, малюнки, піктограми або етикетки з написами);
• підготовка фотографій, схем, діаграм, таблиць, дослідів, які б якомога повніше ілюстровали і впорядкували б інформацію, що міститься в тексті автора підручника;
• підтримка усних команд представленням їх у візуальний/зоровий, в залежності від рівня розуміння учня, наприклад, записуючи рядки на аркуші, показ піктограми, або фотографії;
• контрольований спосіб говорити;
• зверніть увагу на те, що команда направлена до всього класу була отримана учнем з аутизмом, і, якщо це необхідно, направляючи її також індивідуально для нього;
• передача інформації – “не заливати потоком слів”, робіть перерви між фразами, щоб у дитини був час на обробку інформації;
• після завдання, питання, команди, дати час дитині на реакцію;
• уникаючи сарказму і натяків, пояснення метафор;
• формування команд прямо, задавати конкретне питання;
• питання без можливостей для вибору, наприклад, замість: “Що ти хочеш тепер робити?” – це: “ви Хочете зараз читати чи писати?”;
• розгляд на гучність мови, особливо при дітях з підвищеною чутливістю слуху;
• підтримка самостійної роботи;
• подання завдання ясно для дитини, розбити його на більш дрібні етапи;
• іноді зниження складності задачі або її вкорочення;
• також можна надати дитині чи зробити разом з нею план виконання завдання,
• чітко визначити, коли кінець завдання;
• посилення мотивації у процесі навчання і самооцінки:
• використання інтересів дитини і улюблених форм роботи в процесі навчання новим навичкам ( використовувати поняття “менше”- “більше”);
• розробка системи заохочень, особливо при більш складних завданнях чи мало цікавих для дитини;
• оцінки не завжди мотивують дитину з аутизмом;
• створення ситуацій, в яких дитина буде мати поштовх до успіху, використання спеціальних здібностей дитини та її інтересів, для підвищення її статусу в класі;
• дозвіл учню на застосування власних методів для рішення завдань (попросити його про їх демонстрацію, пояснення);
• підтримка учня у встановленні і підтримці відносин з однолітками – учень з аутизмом може мати великі труднощі з початком розмови, підставою дружби, варто підтримати його в діях, якщо він висловлює бажання брати участь у житті класу.

Джерело інформації: http://rcpio.ippo.kubg.edu.ua/?author=3,

https://www.pedrada.com.ua/article/1588-nklyuzivna-osvta-dtey-z-rozladami-autichnogo-spektra-v-dnz

Особливості розвитку, навчання і виховання дітей із інтелектуальними порушеннями

 Порушення інтелектуального розвитку – це стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи. Переважно йдеться про ураження головного мозку.

Легкий ступінь – F70 (IQ 50–69); Помірний ступінь – F71 (IQ 35–49); Тяжкий ступінь – F72 (IQ 20–34); Глибокий ступінь – F73 (IQ нижче 20).

F – це шифр, який надають у висновках від інклюзивно-ресурсні центри. Ступені залежить від IQ. Наприклад, IQ нормотипової людини – приблизно 100–120.

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

• адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів, що виявляється у зменшенні обсягу матеріалу, його спрощенні за характером і структурою;
• наочність навчання: використання різних видів наочності, її відповідність рівню розвитку сприймання й мислення дитини, поступове ускладнення (від реальних предметів та об’єктів до символічної наочності), задіювання якомога більшої кількості аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднання наочних методів із словесними, практичними;
• уповільненість процесу навчання з урахуванням інертності нервових процесів дітей;
• повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам’ятовування. Повторення має бути систематичним, різноваріативним, з різним ступенем залучення дитини;
• включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труднощів і перешкод (принцип вправляємості) – всі теоретичні відомості, правила мають бути засвоєні через практичну діяльність різного ступеня труднощів і новизни; без відпрацювання вмінь у практиці подолати наявний у розумово відсталих учнів розрив між теорією й практикою неможливо;
• спеціальна організація праці – у процесі роботи слід вчити учня планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання, описувати результати і порівнювати їх із зразком;
• використання гри у навчальній роботі – з метою підвищення інтересу дитини до навчальної діяльності, подолання її пасивності слід використовувати як дидактичну, так і сюжетно-рольову гру;
• дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу;
• позитивні емоції педагога слугують засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності й спілкування, формують її віру у свої можливості.

Джерело інформації : http://turiysk.irc.org.ua/news/11-53-52-20-09-2020/

Особливості розвитку, навчання і виховання дітей з порушенням опорно-рухового апарату

 

Руховий аналізатор — це нейрофізіологічна система, яка здійснює аналіз і синтез сигналів, що виникають в органах людини та тварин. Руховий аналізатор складається з периферійних відділів, специфічних нервових волокон (чутливі нерви, що несуть нервові імпульси до головного мозку), відповідних підкіркових структур і кіркового відділу, розташованих в лобних долях кори головного мозку. Руховий аналізатор бере участь у підтримці постійного тонусу (напруги) м’язів тіла та координації рухів. Порушення, які відбуваються у руховому аналізаторі, призводять до певного, атипового розвитку особистості дитини.

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

• оптимальне дозування виконання письмових робіт з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;
• передбачати варіативність письмових робіт – не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою; не лише ручка, а магнітна дошка, комп’ютер;
• збільшення часу на виконання письмових завдань або заміняти частину з них на усні;

При наявності порушень просторових відносин і несформованості зорово-просторової координації слід використовувати такі прийоми:

• спеціально вказати (ручкою, олівцем) рядок і місце, де потрібно починати писати, малювати;
• позначати відстань між рядками чи частинами завдання;
• при виконанні арифметичних дій у стовпчик можна розфарбувати клітинки олівцем, наприклад, сотні – зеленим, десятки – синім, одиниці – червоним;
• використовувати перфокарти;
• при читанні використовувати спеціальні закладки з прорізами для фіксування слова, словосполучення чи речення;
• оцінюючи дитину, не знижувати бали за повільну відповідь, недостатню інтонаційну виразність, особливості письма.

 

Навчання і виховання дитини з вадами опорно-рухового апарату має бути поєднаним із оздоровленням і лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями з психологом, лікувальною фізкультурою, масажем.

Особливості розвитку, навчання і виховання дітей із затримкою психічного розвитку

 

Діти із затримкою в розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші. Однак, все це досить умовно й залежить від багатьох факторів, зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто «розумово відсталими» помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знання і навички, притаманні певному вікові).

Затримка психічного розвитку може зумовлюватися багатьма чинниками. Зокрема, це спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні й тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання.

Значна частина дітей із затримкою психічного розвитку, отримавши своєчасну корекційну допомогу, засвоює програмовий матеріал і «вирівнюється» після закінчення початкової школи. Водночас чимало учнів і в наступні роки шкільного навчання потребують особливих умов організації педагогічного процесу через значні труднощі в засвоєнні навчального матеріалу.

Учень, який має подібні труднощі, потребує ретельного психолого- педагогічного вивчення для визначення оптимальних та ефективних методів навчання. Робота з батьками таких дітей має винятково велике значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога в колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні.

Загальні рекомендації

Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно.

Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини.

Уникайте словесних штампів і образних висловів, якщо ви не впевнені у тому, що дитина їх знає. Не використовуйте сарказм і натяки.

Викладаючи новий матеріал, розповідайте все крок за кроком. Надайте дитині можливість усвідомити кожен крок після пояснення. Якщо необхідно, використовуйте ілюстрації. Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас відразу не зрозуміли.

Ставтеся до дітей із затримкою у розвитку так само, як і до їхніх однолітків, обговорюйте з ними ті ж самі теми.

Деякі діти із затримкою у розвитку прагнуть догодити співрозмовнику і кажуть те, що, як їм здається, хочуть від них почути. Тому, щоб досягти достовірної інформації, ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.

Кілька порад учителеві

• Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас будьте готові до того, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках школяра.
• Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.
• Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
• Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі потрібно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
• Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.
• Спільно з учнем поетапно аналізуйте виконання завдання.
• Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
• Завдання мають відповідати можливостям учнів і виключати відчуття стійких невдач.
• Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, водночас надто тривале виконання однієї вправи може стомити його.
• Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх.
• Подолання труднощів у навчання – це результат спільної тривалої та кропіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.

Особливості розвитку, навчання і виховання дітей з порушенням слуху

 Слух має велике значення для розвитку людини. Пізнання оточуючої дійсності, явищ природи і суспільного життя вкрай ускладнене у дитини, позбавленої слуху. Оволодіння мовою, однією з центральних, найважливіших психічних функцій, певною мірою залежить від слуху.

Розрізняють два основних види слухової недостатності – туговухість і глухоту.

Туговухістю називається  таке зниження слуху, при якому виникають труднощі у сприйнятті мови, проте сприйняття мови за допомогою слуху, хоч би і в спеціально створених умовах (підвищення голосу, наближення того, хто говорить безпосередньо до вуха, використання звукопідсилюючих приборів і т.д.), все ж можливі. 

При глухоті сприйняття мови на слух неможливе ні за яких умов.                                У відповідності до двох основних видів слухової недостатності виділяють дві основні категорії дітей із стійким порушенням слухової функції: 1) глухі діти; 2) слабочуючі (туговухі).

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ З ВАДАМИ СЛУХОВОЇ ФУНКЦІЇ:

робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя;

слід вимагати від дитини, щоб вона завжди дивилась на вчителя у момент його мовлення;

слід контролювати, чи почула й зрозуміла дитина матеріал. Це можна здійснювати у різних формах, наприклад: «Повтори, що я сказала», «Продовж, будь ласка», «Розкажи, що ми сьогодні вивчали»;

особливої корекційної спрямованості набувають уроки рідної мови, оскільки вади слуху перешкоджають правильному оволодінню мовою і мовленням. Тому важливого значення набуває граматична правильність мовлення дитини. Слід пропонувати учневі завдання, в яких він міг би вправлятись у складанні словосполучень і речень, коротких текстів у межах теми, що вивчається;

необхідно приділяти увагу корекції звуко-буквенного складу слів. Вагомого значення у цій роботі набуває використання предметних малюнків, розрізної азбуки. До реалізації цього завдання слід обов'язково залучати батьків, навчаючи їх окремим прийомам такої роботи;

дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слова, після правильного їх прочитання. Багаторазове промовляння допомагає дитині запам'ятати звуковий склад слова;

якщо дитина припускається помилок на письмі, то їх не просто треба виправити, а й проаналізувати з дитиною звуковий склад слова, записати його правильно декілька разів;

роботу над звуковим складом слова необхідно проводити з використанням звукопосилюючої апаратури або вимовляти слово біля самого вуха дитини;

для уникнення помилок перед диктантом повідомити учня про що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити із складним для нього звуко-буквеним складом, значенням і граматичним оформленням слів і словосполучень;

слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план тексту;

дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати самостійно. Для цього можна користуватись букварем та книгами, випущеними для дітей зі зниженим слухом, або будь-якими книгами, адресованими дітям молодшого віку з виразними й  зрозумілими ілюстраціями до тексту. Це допоможе дитині краще зрозуміти прочитане;

всі нові слова необхідно давати дитині у писемній формі;

на уроках математики особливу увагу приділяти розумінню словесної умови задачі, застосовувати наочні засоби;

на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення д
итини.

Навчання і виховання дитини з вадами слухової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності – із лікуванням, заняттями з психологом.

Література : 

http://busk.irc.org.ua/news/14-46-43-27-02-2019/

https://vseosvita.ua/library/osoblivosti-vihovanna-navcanna-ta-rozvitku-ditej-z-vadami-sluhu-v-inkluzivnomu-klasi-grupi-369628.html

Особливості розвитку, навчання і виховання дітей: з порушенням зору

 Зір (від лат. visus – зір)  – це здатність організму сприймати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зорового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зоровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення і визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленості, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі. Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Гострота зору – це здатність ока розрізняти дві точки, що світяться, як окремі при мінімальній відстані між ними.

Дітей з порушеннями зору поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій.

Сліпота — різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°-15°) при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності.

Діти зі зниженим зором — це діти, які мають захворювання очей, що викликає стіііке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації.

Крім зниження гостроти зору та звуження поля зору слабкозорі діти можуть мати й інші відхилення в роботі зорового аналізатора — порушення сприймання кольору і світла, периферійний і бінокулярний зір.

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

• робоче місце дитини має бути гарно освітленим;
• в організації робочого місця, обсягу матеріалу, наочності й методів навчання необхідно враховувати конкретний зоровий діагноз. Наприклад, короткозору дитину слід посадити ближче до дошки, а далекозору – подалі;
• наочні посібники мають бути чіткими, яскравими, не дрібними. Якщо вчитель показує завдання на дошці, то він має переконатись, що дитина все бачить;
• зорову роботу слід чергувати з усною чи дотиковою, враховуючи підвищену втомлюваність зору;
• для зняття зорової втоми після 10–15 хвилин зорового навантаження виконати спеціальні розслаблюючі вправи;
• не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не перевантажувати зір. Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, так і здорових учнів;
• у роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто у процесі обстеження об’єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух);
• враховувати повільність дитини при виконанні письмових завдань, читанні. З цією метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників; використовувати компенсаторні механізми пам’яті, які сприятимуть підтримці оптимального темпу роботи;
• з метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми;
• слідкувати за поставою дитини: відстань від очей до робочої поверхні має бути не меншою за 30 см, для читання використовувати підставки;
• мовлення вчителя має бути чітким, виразним, зрозумілим; вчитель має вголос коментувати всі свої дії (малювання, показ, письмо та ін.);
• можна використовувати спеціальні адаптивні умови, наприклад, оптичні (окуляри, лінзи, призми), неоптичні (фломастери чорного кольору, кольорові маркери тощо).