Особливості розвитку, навчання і виховання дітей з порушенням слуху

 Слух має велике значення для розвитку людини. Пізнання оточуючої дійсності, явищ природи і суспільного життя вкрай ускладнене у дитини, позбавленої слуху. Оволодіння мовою, однією з центральних, найважливіших психічних функцій, певною мірою залежить від слуху.

Розрізняють два основних види слухової недостатності – туговухість і глухоту.

Туговухістю називається  таке зниження слуху, при якому виникають труднощі у сприйнятті мови, проте сприйняття мови за допомогою слуху, хоч би і в спеціально створених умовах (підвищення голосу, наближення того, хто говорить безпосередньо до вуха, використання звукопідсилюючих приборів і т.д.), все ж можливі. 

При глухоті сприйняття мови на слух неможливе ні за яких умов.                                У відповідності до двох основних видів слухової недостатності виділяють дві основні категорії дітей із стійким порушенням слухової функції: 1) глухі діти; 2) слабочуючі (туговухі).

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ З ВАДАМИ СЛУХОВОЇ ФУНКЦІЇ:

робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя;

слід вимагати від дитини, щоб вона завжди дивилась на вчителя у момент його мовлення;

слід контролювати, чи почула й зрозуміла дитина матеріал. Це можна здійснювати у різних формах, наприклад: «Повтори, що я сказала», «Продовж, будь ласка», «Розкажи, що ми сьогодні вивчали»;

особливої корекційної спрямованості набувають уроки рідної мови, оскільки вади слуху перешкоджають правильному оволодінню мовою і мовленням. Тому важливого значення набуває граматична правильність мовлення дитини. Слід пропонувати учневі завдання, в яких він міг би вправлятись у складанні словосполучень і речень, коротких текстів у межах теми, що вивчається;

необхідно приділяти увагу корекції звуко-буквенного складу слів. Вагомого значення у цій роботі набуває використання предметних малюнків, розрізної азбуки. До реалізації цього завдання слід обов'язково залучати батьків, навчаючи їх окремим прийомам такої роботи;

дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слова, після правильного їх прочитання. Багаторазове промовляння допомагає дитині запам'ятати звуковий склад слова;

якщо дитина припускається помилок на письмі, то їх не просто треба виправити, а й проаналізувати з дитиною звуковий склад слова, записати його правильно декілька разів;

роботу над звуковим складом слова необхідно проводити з використанням звукопосилюючої апаратури або вимовляти слово біля самого вуха дитини;

для уникнення помилок перед диктантом повідомити учня про що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити із складним для нього звуко-буквеним складом, значенням і граматичним оформленням слів і словосполучень;

слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план тексту;

дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати самостійно. Для цього можна користуватись букварем та книгами, випущеними для дітей зі зниженим слухом, або будь-якими книгами, адресованими дітям молодшого віку з виразними й  зрозумілими ілюстраціями до тексту. Це допоможе дитині краще зрозуміти прочитане;

всі нові слова необхідно давати дитині у писемній формі;

на уроках математики особливу увагу приділяти розумінню словесної умови задачі, застосовувати наочні засоби;

на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення д
итини.

Навчання і виховання дитини з вадами слухової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності – із лікуванням, заняттями з психологом.

Література : 

http://busk.irc.org.ua/news/14-46-43-27-02-2019/

https://vseosvita.ua/library/osoblivosti-vihovanna-navcanna-ta-rozvitku-ditej-z-vadami-sluhu-v-inkluzivnomu-klasi-grupi-369628.html